украина майдан 2014Події на Майдані Незалежності (Революція Гідності) 2013-2014 років сприяли актуалізації питання про право народу на збройне повстання. Право на таке повстання (революцію), як визнають західні дослідники, останнім часом з початку XXI століття і до недавніх подій не мало великої актуальності.

І пов’язано це з тим, що більшість європейський сучасних країн не переживали подібних подій ось вже значний час, тому і дослідження подібних проблем було відкладене в доавгий ящик. Крім того, в теорії і на практиці відсутні чіткі критерії для виправдання революційного застосування сили. Адже за загальним правилом опір влади, а тим більше нападу на неї, є актом незаконним.

Виникає питання про те, чи не є це право забутим з тієї причини, що воно давно застаріло?

Відповідь має бути негативною і події арабської весни, події на Майдані Незалежності (Революція Гідності) в Києві, що відбувалися в листопаді 2013 р. – лютому 2014 р. , ще раз нагадали про значущість людської гідності і політичного самовизначення народу, прав людини у взаємозв’язку із стандартами легітимності публічної влади, демократію як універсальну базову цінність, а також про супутнє їм право на повстання стала явним свідоцтвом того, що революції відбуваються навіть в XXI столітті, і «вони триватимуть, поки останній тиран не зникне».

Для того, щоб розібратися у багатьох останніх подіях, в першу чергу, ми повинні дати відповідь на питання, як називати останні події, чи були вони опором пригнобленню, повстанням або революцією?

Право на повстання відрізняється від опору пригнобленню, який здійснюється з метою впливу на конкретну державну політику. На відміну від нього, право на повстання говорить мовою насильства і має на меті не відновлення, а зміщення конституційного ладу. Право на революцію, у свою чергу, має на меті не просто заміну деякої політики на бажану, а повну зміну усього режиму. Іншими словами, право на опір, в чистому вигляді, – суперечка по розставлянню фігур на шаховій дошці, а право на повстання- зміна взагалі всієї гри.

Майдан незалежності КиївПрикладом реалізації права на опір пригнобленню є бойкоти, страйки, демонстрації, протести, організація палаткових городків, захоплення приміщень, поширення самвидаву, використання комунікаційних технологій, відмова від співпраці для досягнення відчутних політичних поступок.

Революціяце швидка, фундаментальна і насильницька, зроблена внутрішніми силами суспільства зміна пануючих цінностей і міфів цього суспільства, його політичних інститутів, соціальної структури, керівництва, діяльності і політики” – така характеристика революції С. Хантингтона, з якою ми в цілому готові погодитися. Але є маленька обмовка, що революція може мати ненасильницьку форму здійснення (наприклад, як “оксамитові революції” в Східній Європі у кінці 1980-х рр.).

Як відмічає вчений В. Речицкий, «це право означає, що народ може перевернути все “догори дном”, встановити інший порядок, вибрати нову (кращу) владу і розпочати все з чистого аркуша. І це конституційна норма!»

На наш погляд, останні події на Майдані незалежності в Києві (Революція Гідності) за його наслідками та результатами носять характер збройного повстання.

Міжнародний досвід визнання права на повстання (революцію)

Упродовж усієї історії людства багато філософів, учених, політиків всього світу визнавали і підтримували право народу на революції та повстання, що відбилося в конституціях і законах багатьох країн.

  • Наприклад, основою конституційного права ФРАНЦІЇ і сьогодні залишається Декларація прав людини і громадянина (1789 р.), яка відносить до природних прав людини і громадянина право на опір пригнобленню, де закріплено положення: ” Коли уряд зневажає право народу, повстання являє як для усього народу, так і для кожної з його частин, найбільш священним з прав і найважливішим з обов’язків”.
  • У преамбулі Декларації незалежності США (1776 р.) закріплено: “коли довгий ряд зловживань і узурпації, незмінно переслідуючих одну і ту ж мету, виявляє намір зрадити цей народ у владу необмеженого деспотизму, то він не лише має право, але і зобов’язаний повалити такий уряд і на майбутній час ввірити свою безпеку іншій охороні”.
  • Право революції так само було включене в 1968 році в Основний закон НІМЕЧЧИНИ: “Усі німці мають право чинити опір будь-кому, хто намагається відмінити існуючий конституційний лад, якщо усі інші засоби виявляться недієвими”.
  • Конституція Португальської республіки закріплює положення, згідно з яким «кожен користується правом чинити опір будь-якому наказу, який завдає збитку його правам і свободам і їх гарантіям, а також застосовувати силу для відсічі будь-якої агресії, якщо неможливо звернутися до представників влади».
  • Що стосується ісламських країн, то багато хто з них також визнав право на повстання. Після алжирської війни за незалежність (1954-1962), революція була в явній формі виправдана в Конституції АЛЖИРУ, а цінність революції знаходиться під конституційним захистом і сьогодні. Конституція ІРАНУ виразно виправдовує революцію, спрямовану на скидання деспотичного режиму. Конституція АФГАНІСТАНУ визнає “жертви історичні битви… і просто опір усього народу Афганістану”.
За темою:  «Внимание! Социальные сети передают персональные данные правоохранителям в Украине!»

І як приклад легального закріплення права народу на повстання можна приводити ще багато країн, серед яких можна виділити : Конституція Беніна, Демократичної Республіки Східний Тимор, Гватемали, Гвінеї-Бісау, Греції, Литви, Перу, Демократичної Республіки Конго, Словацької Республіки, Королівства Таїланд, Республіки Чад, Чеської Республіки, Естонської Республіки тощо.

майдан незалежності Київ

Народ має виняткове право визначати і змінювати конституційний лад в Україні!

У Конституції України неявне визнання наданого права слідує, по-перше, із ст. 3 і ч. 3 ст. 5, відповідно до яких держава відповідає перед людиною за свою діяльність, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є її головним обов’язком, народ має виняткове право визначати і змінювати конституційний лад в Україні і це право не може бути узурповано державою, його органами або посадовцями.

По-друге, в цьому випадку важливе значення має ст. 55 Основного Закону нашої країни, згідно якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань”.

На нашу думку, право на опір і повстання слід розглядати як конституційний еквівалент права на необхідну оборону та крайню необхідність.

Необхідна оборона

Як відомо, з об’єктивної сторони, для ситуації необхідної оборони характерний напад на правове благо, протиправність і наявність такого нападу. Оборонні дії обумовлені вторгненням в правові інтереси нападаючого, а також необхідністю втручання для відбиття нападу, а також відсутністю соціально етичних обмежень.

За темою:  «От чего зависит и как формируется курс гривны НБУ?»

Звернемо увагу, що в праві Німеччини право на необхідну оборону характеризують як надзвичайне право, оскільки подібні права забезпечують особі захист правових благ в умовах відсутності допомоги від держави.

У зв’язку з цим цілком зрозуміло, що належним механізмом реалізації права на повстання виступають самі люди (народ). У його реалізації не можна покладатися на суд, який як незалежний і справедливий інструмент, зазвичай, стає одним з перших жертв недемократичного режиму (єдиним виключенням тут міг би виступати суд присяжних, проте в умовах тиранії такий інститут зазвичай відсутній де-юре або де-факто).

Крайня необхідність

Крім того, у ряді випадків дії повсталих можуть додатково кваліфікуватися як конституційна крайня необхідність: в даному випадку йдеться про нанесення особам, не причетним до пригноблення, певного збитку внаслідок захоплення будівель, огляду машин, вилучення або використання матеріальних цінностей, блокування військових частин і так далі.
У зв’язку з цим слід зазначити, що для безпосередніх учасників дійсна катастрофа права сталася раніше, до застосування насильства.

Майдан незалежності Київ

Через безлад – до порядку!

В даному випадку мали місце надзвичайні реанімаційні дії, покликані врятувати право як таке, що не мало реальних шансів дожити до наступних демократичних виборів. І оскільки справжня Конституція охороняю права, свободи та інтереси громадян, то вона дозволяє повну відміну хворого правопорядку з метою заміни його “хаосом народного повстання”. Через безлад – до порядку!

Тут можлива аналогія із законом справедливої війни, згідно з яким дії, які зазвичай розглядалися як кримінально карні, вважаються виправданими, оскільки служать вищій меті.

Дослідивши історичну генезу проблеми права людей на повстання, світову судову практику, позицію доктрини відомих науковців, переконливим, на наш погляд, виглядає підхід, при якому на підставі історичних передумов формування наданого права і його розвитку як загального принципу міжнародного права, називаються наступні критерії законної реалізації права громадян на повстання або революцію.

Критерії законної революції (повстання):

  1. Більшість громадян підтримують застосування сили, або, принаймні, революціонери сумлінно і розумно виходять з віри в те, що більшість погодилася б з ними, якби знало про відповідні обставини застосування такої сили;
  2. Застосування сили має бути останнім засобом;
  3. Причиною застосування сили має бути пригноблення з боку держави у вигляді істотних порушень конституції або фундаментальних прав людини;
  4. Застосування сили має бути спрямоване проти деспотичного (пригноблюючого) уряду, а не проти цивільних осіб.
За темою:  «Зачем нужен слепой траст (blind trust) и какая политикам от него польза?»

Зараз, коли ми намагаємося побудувати нову демократичну та правову державу, ми повинні завжди задавати питання новій владі: чи повинен новий уряд, що прийшов до влади, в результаті революції, бути кращим, ніж старий і як гарантувати таке покращення?

Безумовно, завжди є небезпека того, що новий режим буде менш або більш репресивним, ніж йому передуючий: червоні кхмери в результаті революції в Камбоджі створили в 1975 році найкривавіший режим в сучасній історії Азії; іранська революція 1979 року замінила одного диктатора (Шах Реза Пехлеві) на іншого (аятола Хомейни), і найсвіжіший приклад – революція в Лівії 2011 року, яка повалила деспотичний режим полковника Каддафі, але люди, як і раніше, живуть в страху перед насильством з боку влади.

Проте, вимога про те, що революція визнається легітимною тільки за умови, що новий режим усуває пригноблення і є демократичним є неадекватною. Борці за звільнення повстають проти пригноблення, це і є їх головна мотивація. А тому будувати плани відносно майбутнього режиму може виявитися занадто далекою перспективою для них.

Майдан незалежності Київ

Не можна судити про успіх нового уряду відразу після революції. Повинні пройти роки, щоб дати належну оцінку її підсумків!

Крім того, не можна судити про успіх нового уряду відразу після революції. Часто повинні пройти роки, щоб дати належну оцінку підсумків революції. За образним виразом Г. Петі, “революціонери виступають на сцену не верхи на коні, не як змовники на форумі, а як перелякані діти, що обстежують порожній будинок і при цьому, що перемогли не упевнені, що він порожній”.

І якщо застосувати давно відому аналогію, що порівнює державу з живим організмом, то революція нагадує нам медичну операцію, загальне самопочуття в час і відразу після якої зазвичай ще гірше, ніж було перед операцією. А дізнатися, чи є ефект від операції і чи не припустив лікар помилку, можна лише через певний час.

Джерело: Погребняк С. П., Уварова О. О. Сопротивление угнетению. Восстание. Революция (теоретико-правовой анализ в свете доктрины прав человека)// “Право і громадянське суспільство”- 2013.-№2.