вищі навчальні заклади

“Модель гуманітарної вищої освіти, що сформувалася в XIX столітті, вичерпала свої можливості”

Нещодавно прочитав цікаву статтю професора МДУ Дмитра Малешина про те, що вищі навчальні заклади Росії малоконкурентні. Але його думки з цього приводу безумовно стосуються і ВНЗ України, адже проблеми в даній площині, як виявилось, дуже схожі, а в деяких випадках навіть спільні в наших державах. Сьогодні ми хочемо поділитися з вами цією як ніколи актуальною статтею.

Які основні проблеми вищих навчальних закладів?

Практики говорять, що вища школа не справляється зі своїми функціями і зі стін університетів виходять непідготовлені для життя випускники. Найбільш “продвинуті” ВНЗ кинулися вирішувати цю проблему за допомогою залучення практиків до освітнього процесу: створюються цілі кафедри, розкручуються конкретні практичні курси та ін. Але на ділі це не є виходом з гнітючої ситуації, що склалася. Такий підхід рівнозначний гасінню пожежі з відра.

По-перше, частенько такі курси нічого спільного з освітою не мають внаслідок недостатньої педагогічної підготовки лектора.

По-друге, найчастіше вони перетворюються на платформу для реклами конкретного працедавця і рекрутинга свіжої молодої робочої сили.

Звичайно ж, це краще, ніж нічого не змінювати, але такий підхід мало що принципово вирішує. Зрозуміло, що низька професійна підготовка вже штатних викладачів університетів залишає бажати кращого.

Мотивації особливої немає, що тягне відсутність кваліфікованих кадрів.

Причина лавиноподібної кризи вищої школи полягає у відсутності підстав для зростання. Неможливо розігнати велосипед до 100 км/год і не помічати появу автомобілів. Модель вищої освіти, що сформувалася в XIX столітті, вичерпала свої можливості. Передусім у сфері гуманітарної освіти.

У сучасному світі відкритої і легкодоступної інформації університети перестають мати монополію на освіту. Освіта припускає передачу, по-перше, інформації, по-друге, навичок.

Отримання інформації у сучасному світі більше не є прерогативою університету. Бібліотека зараз потрібна тільки для доступу до якихось унікальних джерел, старовинних тощо. З навичками складніше. Все залежить від кваліфікації конкретного педагога і його здатності побудувати освітній процес не лише на передачу інформації, а в першу чергу на навчання навичкам. У більшості випадків університети недостатньо враховують ці тенденції.

✓ Проблема інформації

Підручник в традиційному класичному виді втратив своє значення: містить загальнодоступну зараз інформацію, швидко застаріває, а нерідко і дезорієнтує тих, що навчаються.

Завдання сучасного педагога – допомогти студентові в пошуку і отриманні інформації, а також передати передусім навички.

В результаті університети перетворюються на бренди, які базуються не на якості, а на історії, рейтингах, загальному позиціонуванні в суспільстві тощо. Причому університети витрачають зараз чималі гроші саме на іміджеву складову.

Крім того, відбувається девальвація цих брендів, оскільки вища освіта перестала бути елітарною, а стала масовим явищем. Набір в університети тільки за останні пару десятків років збільшився у декілька разів. Здобуття вищої освіти стало загальноприйнятим і обов’язковим для старту кар’єри. Вибір вищого учбового закладу все частіше залежить не від якості, а від бренду. Існує попит не на знання, а на “брендовий” диплом. А раз існує попит, то неминуче з’явиться і пропозиція.

Саме диплом, а не знання, стає, як не сумно, запорукою успішного старту кар’єри.

Призначення вищої школи зараз зовсім інше, ніж раніше. На жаль, університети не враховують цих змін і продовжують функціонувати переважно тільки у рамках передачі інформації.

вищі навчальні заклади

“Університети сьогодні все ще продовжують функціонувати в рамках передачі інформації, забуваючи про практичні навички”

Реалізацію цього завдання цілком можуть забезпечити освітні агрегатори і платформи типу “Coursera”. У таких умовах вільного доступу до інформації немає особливої необхідності у величезній кількості університетів в класичному їх розумінні.

Саме тому Harvard University, університети Каліфорнії забезпечують серйозне фінансування розвитку саме дистанційних платформ освіти (причому не лише на англійській, але і на інших мовах, включаючи російську). Подібні технології цілком можуть забезпечити попит на надання як інформації, так і “брендових” дипломів. Тому цілком обгрунтованими виглядають прогнози про різке скорочення числа університетів.

Проте як суспільство в цілому до цього не готове, так і корпоративне лобіювання не дозволить цього зробити в найближчому майбутньому.

За темою:  «Внимание! Социальные сети передают персональные данные правоохранителям в Украине!»
✓ Проблема навичок

З навичками ситуація інша, оскільки передачу навичок може забезпечити тільки кваліфікований педагог. Положення ускладнюється тим, що вища освіта, за загальним правилом, не є спеціалізованою. Випускник ВНЗ має загальні знання, припустимо, з юриспруденції, і без отримання навичок в конкретній галузі права він не готовий до правозастосування. Проте виникає питання: хто повинен цим навичкам навчати студента?

Університет фізично не може забезпечити ту спеціалізацію, яка існує на практиці. Його завдання – дати загальні знання, а головне -навички, що дозволяють випускникові ефективно займатися самонавчанням в тих вузьких сферах права, з якими він зіткнеться на практиці.

І у даному контексті абсолютно марно залучати практиків для читання у вищих навчальних закладах вузькоспеціалізованих “практичних” курсів для студентів, що не стикалися з правозастосуванням. Правильним є навчання практичним навичкам не в університеті, а безпосередньо “на виробництві”,  у роботодавця. До речі, багато хто так і поступає.

Крім того, особливе значення в таких умовах мають невеликі освітні центри, що надають навчання з вузькоспеціалізованих напрямів, яке не можуть дати класичні університети. Взагалі, приватна ініціатива в освіті зараз набуває ключового значення, оскільки саме на цій основі можна забезпечити отримання навичок в тих вузьких сферах права, які просто недоступні класичним університетам. До речі, в науці мають місце такі ж тенденції.

Кваліфіковану наукову експертизу і взагалі в цілому науково-дослідну роботу можуть забезпечити тільки невеликі центри, що функціонують на приватній ініціативі. В результаті – падіння ролі університетів в освіті і науково-дослідній діяльності неминуче в умовах інформаційного суспільства.

Це означає неминучість кардинальних змін в усіх галузях вищої школи, починаючи з кількості і структури ВНЗ, методики освіти, кваліфікації і статусу педагога.

Оболонізація?

В останній рік знову активізувалася робота з реформування вищої юридичної освіти в нашій країні. Здавалося б, зовсім нещодавно прийняли нові освітні стандарти з юриспруденції третього покоління, ВНЗ прийнялися поступово їх реалізовувати, і потрібен час, щоб перевірити, як вони діють на практиці. Але як мовиться, “спокій нам тільки снився”, і зараз знову кипить робота над проектами стандартів наступного покоління.

Взагалі стандартизація вищої освіти – практично наша національна особливість і забава, в окремих випадках вона зустрічається в інших країнах. Проблема полягає навіть не в наявності стандартизації, оскільки в результаті стандарти виявилися на 80% варіативними і особливо не обмежують ВНЗ в моделюванні учбового процесу, містять тільки мінімальні вимоги. Але у такому разі виникає питання взагалі доцільності їх існування, а тим більше такої частої зміни.

Представляється, що одна з причин цієї ситуації і в цілому деякій невпевненості сучасної юридичної освіти криється в злощасному переході на дворівневу систему освіти відповідно до Болонської декларації (Болонський процес).

Освітні установи, а особливо юридичні ВНЗ, досі не розуміють переваги Болонської системи, бачать в ній тільки недоліки і – як наслідок – не можуть ефективно реалізувати цю модель на практиці.

Як не дивно, ці проблеми характерні не лише для Росії і України. Слова про кризу юридичної освіти звучать у багатьох країнах, передовиці зі значущими заголовками “Legal Education in Crisis” з’являються як в Європі, так і в Америці (наприклад, New York Times. 2011. November 26. P. A18).

вищі навчальні заклади

“Ключові італійські університети (Bologna Law School, Pavia LawSchool та ін.) сьогодні поступово відходять від застосування Болонської системи”

Більше того, не лише у нас президент країни займається в “ручному режимі” проблемами, у тому числі юридичної освіти. Так, Барак Обама ще два роки тому особисто запропонував настільки радикальні заходи в цій сфері, що відвернув від себе практично всю юридичну академічну громадськість США (New York Times. 2013. September 20.P. A16).

Викладачі і студенти у всьому світі відчувають зміни, активне реформування і перегляд традицій і сталих методик. Колишні підходи не відповідають існуючим потребам, і нині відбувається їх трансформація.

Все свідчить про перехідний стан вищої юридичної школи, про пошук її нового призначення, місця і ролі у світі, що змінюється. У різних країнах цей процес протікає по-різному.

Важливо розглядати вітчизняні проблеми саме з урахуванням загальносвітових змін. Зрозуміло, що російське походження і характер багатьох з них заперечувати неправильно, і пропоновані заходи з їх вирішенню також повинні враховувати національні особливості. Навряд чи існує якась універсальна модель оздоровлення освітньої системи.

За темою:  «Купівля квартири: 10 юридичних порад, які ви повинні знати!»

Як і в Росії, в Європі вихід з кризової ситуації спочатку бачився через Болонський процес. Хоча спочатку ніде не було однозначного позитивного сприйняття принципів Болонської декларації. Проте багато країн постаралися реалізувати у себе ці принципи. Інші ж відмовилися відразу.

Цікавий у зв’язку з цим італійський приклад. Хоч би навіть назва самої декларації припускає, що в Італії повинно бути, принаймні, особливе відношення до її принципів. Проте виявляється, що вже більше п’яти років як Італія defacto відмовилася від Болонськой декларації.

Ключові італійські університети (Bologna Law School, Pavia LawSchool та ін.) сьогодні не застосовують важливі її принципи, а саме освітню схему 4+2 (чи 3+2) (4 роки бакалавриату і 2 роки магістрату). Була повернена колишня дореформена п’ятирічна модель освіти.

По суті, відміна Болонського процесу була у прямому розумінні слова пролобійована ректорами провідних університетів спеціально тільки відносно юриспруденції і медицини. Обгрунтування – неможливість підготовки юриста за 3-4 роки і, як наслідок, відсутність для нього ринку праці.

Причому, на відміну від введення Болонського процесу, поверненням колишньої п’ятирічної підготовки задоволені усі: і викладачі, і студенти.

У нас чомусь ніхто не говорить про те, що багато країн континентальної Європи відмовилися від принципів Болонского процесу, і ми продовжуємо старанно реалізовувати те, про що багато хто застерігав ще більше десяти років тому. Незважаючи на всі старання і лобіювання російського ректорського корпусу, відповідний закон кілька років тому був ухвалений. Пам’ятається відоме голосування по ньому в Раді Федерації, коли до обіду законопроект був відхилений, а після обіду одноголосно схвалений.

Зараз магістрат в юридичних вищих навчальних закладах Росії тільки починає набирати оберти. Наприклад, в МДУ тільки в цьому навчальному році відбудеться перший випуск бакалаврів і, відповідно, масовий їх набір в юридичний магістрат. В інших ключових ВНЗ така ж ситуація. В цілому ситуація гнітюча. Багато програм – це штучно подовжений п’ятий курс колишнього спеціаліста, розтягнутий на два роки. Цікаві програми – швидше виключення, ніж правило.

Перед випускником бакалавриату (4 роки) зараз виникає дилема: влаштуватися на роботу помічником юриста і не отримувати магістерську підготовку або влаштуватися на роботу тим же помічником юриста і прогулювати магістрат. Інших варіантів в реальному житті не існує. Якщо не влаштуватися по закінченню 4-го курсу на роботу, то надалі кар’єрні шанси тільки зменшуються. Тільки далекоглядний роботодавець (яких одиниці) приймає на роботу дипломованого магістра з багажем університетських знань, але без досвіду роботи.

У реальному житті ж потрібно і магістерський диплом, і досвід роботи. Але поєднати і те, і інше без збитку або для роботи, або для навчання неможливо. І отримуємо ми результат, коли магістрат, по суті, функціонує тільки “для галочки”. Студентам він не потрібен, викладачі ж не знають, як його заповнити, як з одного року створити два (термін навчання збільшився, а кадри ж залишилися колишні, ніхто їх збільшувати не збирається).

Давайте згадаємо, як з’являвся магістратура. Вона була впроваджена через реалізацію принципів Болонського процесу. По суті, перехід на дворівневу систему нав’язувався, лобіювався авторами декларації. Кому вигідна така модель освіти зараз?

вищі навчальні заклади

“Посилення академічної мобільності, розвиток англомовних програм сприяють розвитку науки, подоланню її замкнутості та ізольованості”

В умовах глобалізації англійська мова стала, по суті, lingua franca юриспруденції і світової науки в цілому. Міжнародна конкуренція у сфері освіти зараз відбувається саме на рівні магістрату. Людина здобуває мінімальну базову вищу освіту у формі бакалавриата на національному рівні, а далі, природно, має право вибору. І такий вибір в умовах переважання англійської мови віддається, переважно, англомовним програмам. У цьому немає нічого негожого.

Можна і треба тільки радіти посиленню академічної мобільності, яка, поза сумнівом, сприяє розвитку науки, подоланню її замкнутості і ізольованості. Проблема в тому, що домінуючу перевагу в таких умовах мають ВНЗ США, Канади і інших англомовних країн. Число іноземних студентів в Росії мінімальне, і причина не в якості, а саме в мові учбового процесу. Юриспруденція – це не математика, заради якої можуть спеціально вивчати російську мову. Швидше навпаки.

За темою:  «Як Шотландія попри референдум Brexit може залишитися в ЄС?»

Виходить, що дворівнева система практично не має ніякого відношення до поліпшення якості освіти. Це суто геополітичний проект, що виступає швидше засобом в міжнародній конкуренції в освітній сфері. Його призначення – надання природних конкурентних переваг ВНЗ, що здійснюють освітню діяльність англійською мовою.

Тому європейці так неохоче адаптували принципи Болонської декларації – і у результаті від них фактично відмовилися. Здійснюючи перехід на дворівневу систему, ми автоматично стаємо учасниками міжнародної конкуренції, де магістрат є ключовою ланкою. Підкреслю, що в цьому є багато позитивних моментів.

Але для успішної конкуренції важливі дві ключові позиції, без яких участь у дворівневій системі освіти, де магістрату відведена ключова роль, марна і навіть згубна: 1) мова навчання; 2) якість навчання.

✓ Перше – мова навчання. Все більше неангломовних країн починають пропонувати магістерські програми англійською мовою. Хоча робити їм це, зрозуміло, важко, але їм важливе досягнення мети – ефективна участь в міжнародній освітній конкуренції. Прикладами є скандинавські країни, Голландія, Китай, Японія, Ізраїль і так далі. На жаль, в галузі юриспруденції у нас таких програм немає.

✓Друге – якість навчання. Ми тільки починаємо вводити магістрат, і дійсно якісних програм практично немає. Вони є швидше виключенням, ніж правилом.

У результаті – що ми маємо? Ми включилися в міжнародну конкуренцію абсолютно не підготовленими і не маючи необхідних для ефективної участі засобів. Поки нам нічого запропонувати на рівні юридичної освіти, що могло б зацікавити іноземних студентів, або, принаймні, утримати власних студентів, що бажають отримати магістерську підготовку за кордоном.

Що робити для виправлення ситуації?

Головна проблема сьогоднішньої моделі освіти – відсутність вибору. Схема “бакалавр-магістр” зараз імперативна і не припускає виключень.

Поки не створена якісна магістерська підготовка, не можна вводити імперативність дворівневої системи підготовки. Треба людям дати можливість вибору : або 5, або 4+2 років. Звичайно ж, треба робити привабливий магістрат, який був би затребуваний не лише в Росії, але і за кордоном.

Але зараз цього немає, зараз магістерська підготовка в нашій країні доки не знайшла себе, не зайняла своєї ніші в освіті. У більшості випадків має місце формальний підхід, по суті, подовження останнього року спеціалитета. Зрозуміло, такий підхід тільки вихолощує ідею магістратури. Звідси і вкрай негативне досі до неї відношення в російському академічному середовищі.

Ректор МДУ академік В.А. Садовничий більше десяти років тому поставив риторичне питання: чи “Оболонят” Росію”? (“Вісті ВНЗ”, 2003, № 19. С. 5). У Болонскому університеті юристи добре знають латинську мову і вважають за краще використати слово “profanatio”, обгрунтувавши відмову від подібної дворівневої моделі освіти відповідно до принципів Болонської декларації. Нам залишається сподіватися, що у нас з часом все вийде з юридичною магістратурою, або доведеться вибирати між “оболонити” і “profanatio”.

Дмитро Малешин, доктор юридичних наук, професор МДУ ім. М.В. Ломоносова, НІУ “Вища школа економіки”, головний редактор журналу Russian Law Journal.

А як ви вважаєте, чи виправдана дворівнева система освіти в Україні, а також які ще заходи потрібно нам запроваджувати задля росту конкурентоспроможності освіти та вищих навчальних закладів в нашій державі?

Про проблеми, недоліки та реформи вищої освіти на відео розповідає Єгор Стадний: