агресія Росії

“Чи дійсно постанова ВРУ всього лише політична заява, яка не має юридичної сили?”

Верховна Рада 27 січня прийняла постанову про визнання Росії державою – агресором, а її дії – агресією, та про звернення до міжнародних організацій і парламентів зарубіжних країн. Як завжди в таких випадках, подібні рішення супроводжувались великими обіцянками та сподіваннями.

Депутати ВР України наголошували, що прийняття подібної постанови призведе до:

  • Визнання Росії агресором згідно з нормами міжнародного права. “Ми перший раз приймаємо рішення про те, що базуючись на Резолюції 3314 Генеральної асамблеї, яка була прийнята ще в 1974 році, ми в міжнародному праві визнаємо Росію країною-агресором, тому що вона відповідає 4 з 7 пунктам, які визначають, хто є держава-агресор згідно з цією резолюцією” – наголошували народні обранці;
  • Звернення до Міжнародного кримінального суду, щоб відкрити провадження проти російських політиків і чиновників, причетних до війни на Донбасі. “Для цього після прийняття нашого рішення потрібно буде дуже виснажливо працювати і, в тому числі, на наступному сесійному засіданні прийняти звернення в Міжнародний кримінальний суд для того, щоб вони направили спеціальних представників в Україну, зібрали разом з нами необхідні докази і були відкриті кримінальні виробництва в Міжнародному кримінальному суді проти персонально тих людей в Російській Федерації, які стоять на чолі цієї агресії”.

Чому визнання агресії ні до чого не призведе?

агресія Росії

“На думку багатьох політологів, постанова не приведе до жодних значних наслідків ні в політичній, ні в міжнародній площині”

На ділі ж, якщо заглибитися в нюанси міжнародного права і законодавства України, виходить, що постанова ВР – всього лише політична заява. І, відповідно, ніяких результатів не принесе – ні в правовому, ні в політичному сенсі.

Резолюція Генеральної Асамблеї – документ рекомендаційний, він не має імперативної юридичної сили. Що стосується Міжнародного кримінального суду, то звертатися до нього мають право тільки ті держави, що ратифікували Римський статут. Україна ж досі не ратифікувала Римський статут, тому такого права не має. Ну, і, звичайно ж, символізму просто через край. Головне, щоб вистачило країв.

За темою:  «Головна заповідь юриста, яка збереже вас від в'язниці і заощадить гроші!»

На думку багатьох політологів, постанова не приведе до жодних значних наслідків ні в політичній, ні в міжнародній площині. Як вважає політолог Ігор Гридасов, постанова Верховної Ради взагалі не матиме ніяких наслідків. Що стосується причини, то видно як мінімум два мотиви подібних спроб: самореклама і боротьба за перерозподіл фінансових потоків від торгівлі з Росією.

“Це невиразний і суперечливий документ внутрішнього користування, хоча автори позиціонують його направленість на зарубіжну аудиторію – до міжнародних організацій, парламентів і урядів світу. Єдина перевага Постанови Верховної Ради №1854 полягає в тому, що її текст адекватно відбиває політику української влади по відношенню до Росії – таку ж невиразну і суперечливу.

Протиріччя полягає в тому, що українські еліти обдурюють власне населення з прицілом на рефлекторну ненависть до Росії, і одночасно різні клани намагаються перешкодити один іншому вести вигідну торгівлю з РФ”, – робить висновок Ігор Гридасов.

На думку кандидата політичних наук, директора Київського інституту мирних ініціатив Андрія Мішина, таке рішення українського парламенту запізнилося майже нарік. А ще політолог вважає, що Україна в нинішньому конфлікті виконує роль шахової дошки, а тому не може нав’язувати країнам Заходу, кого вважати агресором.

“Перша проблема полягає в тому, що з березня 2014 року, коли почався конфлікт на Донбасі, минув майже рік. У політиці діє правило: хто не встиг – той запізнився, немає такого поняття “краще пізно, чим ніколи”, – вважає Андрій Мішин.

агресія Росії

“Україна виступає в ролі шахової дошки у грі світових лідерів. Але чи будуть гравці враховувати інтереси такої шахової дошки?”

Політолог також пояснив, чому ПАРЕ відмовилася вважати ДНР і ЛНР терористичними організаціями – незважаючи на всю риторику, на заході військовий конфлікт на Сході України оцінюють як політичномотивоване повстання. “Світова спільнота вважає тих, хто воює проти українських військ інсургенціями – тобто політичними повстанцями. Тобто, позиція світової спільноти полягає в тому, що на Сході відбувається внутрішнє повстання за політичними мотивами.

За темою:  «Зміна прізвища: 7 речей, які повинна знати кожна наречена!»

До того ж для того, щоб світ назвав дії Росії агресією, а її саму агресором, потрібна згода з боку деяких кругів еліти, як США, так і ЄС. За моїми підрахунками, такої згоди не буде”, – пояснює директор Київського інституту мирних ініціатив.

“Вкрай важливе питання – як довести факт агресії? Наприклад, анексія Криму. Якщо Україна називає Крим окупованою територією, то чому досі немає уряду Криму у вигнанні, чому нема міністерства по справам окупованих територій? – акцентує Мішин увагу на з ключових проблемах першого рівня.

“Проблема другого рівня – щоб визнати країну агресором, необхідно визнати агресію Росії з найперших днів. Якщо охарактеризувати нинішню позицію міжнародного співтовариства, то світ бачить війну і конфлікт всередині України. Наприклад, на фронтах Холодної війни – в озброєних конфліктах в Південно-східній Азії і Африці США і СРСР постійно підтримували одну із сторін, хоча офіційно їх збройні сили частенько не брали в цьому участь.

Так і зараз, західна позиція полягає в тому, що всередині України йде війна, де Росія і США підтримують різні сторони конфлікту. Тому, якщо Захід спробує назвати Росію агресором відносно України, росіяни у відповідь відразу ж назвуть агресором США. Україна виступає в ролі шахової дошки. Але чи будуть гравці враховувати інтереси такої шахової дошки?”, – завершує Андрій Мішин.

Про наслідки прийняття Постанови Верховною Радою України щодо визнання агресії на відео: